|
|
|
БородаПеревод на украинский: Евгений Павлович Петро Семенович все життя носив штучну бороду. Зрозум╕ло, що просто так штучну бороду н╕хто не носитиме, тому що вона свербить, колеться, в╕дклею╓ться й взагал╕ багато клопоту з нею. Тому штучн╕ бороди носять лише з якихсь-там дуже важливих причин. Скаж╕мо, вам необх╕дно когось зар╕зати. Здавалось би, що тут штучна борода може стати у пригод╕ - начепили, зар╕зали кого треба, та й викинули бороду в см╕тник в╕д гр╕ха подал╕. Але ж м╕л╕ц╕ю теж на полов╕ не обдуриш: вона дуже просто може прикле╖ти вам першу-л╕пшу бороду та й показати вас бабус╕, яка в того, кого ви зар╕зали збиралась порожню пляшечку попросити. А якщо вам правильну бороду накле╖ти, тод╕ вас ╕ твереза людина як Карла Маркса уп╕зна╓, а що ж там казати про з самого ранку п'яну бабусю? От ви й вп╕ймалися, нав╕ть якщо цього разу не ви р╕зали. Обережн╕ше треба з бородами.
А Петро Семенович вигадав дуже хитру штуку: в╕н наклеював бороду лише тод╕, коли поводився пристойно - ходив на роботу, в╕тався з сус╕дами, виносив см╕ття або голосував за якогось депутата. А пот╕м за рог зайде, бороду в╕дкле╖ть - ╕ чиста сволота: вс╕х пограбу╓, а кого не пограбу╓ тому в пику плюне. Правда, треба сказати чесно: вбивав в╕н р╕дко. Ну, якщо хтось зовс╕м вже непри╓мний, в╕н того зар╕же, звичайно, але без всякого задоволення. А от грабувати - просто за вуха його не в╕дтягнути. Н╕чим не погиду╓: ясл╕, собес, божев╕льня, гурток сл╕пих, сп╕лка письменник╕в - не було для нього святого. Зайде й пограбу╓ до нитки. М╕л╕ц╕я пот╕м св╕дк╕в допита╓: хто грабував? Який з себе? Борода? Вуса? Татуювання? Та н╕, в╕дпов╕дають св╕дки, непом╕тний такий, чисто виголений. Нав╕ть фоторобота пристойного не зробиш. Одного разу м╕л╕ц╕я до нього додому прийшла, а в╕н двер╕ в╕дчинив, з бороди цигарка димить. Чим можу допомогти? - запиту╓. Ну не могла ж в людини за один день така бородюка вирости? Сус╕дку потихеньку допитали, а вона - що ви, що ви, каже, в╕н вчора з╕ мною здоровкався, а борода в нього спокон в╕ку, от зате пенс╕ю затримують другий м╕сяць, ви там розбер╕ться.
А Петро Семенович в╕д тако╖ безкарност╕ зовс╕м розходився. Особливо полюбив в╕н грабувати самотн╕х ж╕нок. От д╕зна╓ться, було, що в яко╖сь ж╕нки у Стерлитамаку ╓ троюр╕дна родичка ╤рина Михайл╕вна, та й при╖де в гост╕ начебто в╕д ц╕╓╖ ╤рини Михайл╕вни, баночку варення ╕з ожини передати. А в╕н, мерзотник такий, грабу╓ не в╕дразу. В╕н поживе спочатку, парфуми як╕сь подару╓, вимикач полагодить, кв╕точку принесе. В ж╕нки вже й так щастя повна пазуха, а в╕н тут: а що б нам, пропону╓, шпалери не перекле╖ти, я, мовляв, неперевершений шпалерник. Ж╕нц╕ на роботу треба б╕гти, а в╕н вже клейстер розв╕в, мебл╕ зсунув, насп╕ву╓. От ╕ залишить вона його самого у квартир╕. А як повернеться - там не лише нових шпалер не покле╓но, але й стар╕ гедееровськ╕ об╕драно, лампочки ус╕ викручено ще й крани в ванн╕й знято. Не кажучи вже про грош╕ та коштовност╕, що цей нег╕дник разом з рушниками з шафи поцупив. ╤ нав╕ть над кремом для н╕г не зглянувся, наволоч така.
Ж╕нка, ясно б╕ж╕ть в м╕л╕ц╕ю скаржитись. А та, як лише в дверях ╖╖ побачить, вже з╕тха╓: тихий? Чисто виголений? Ну, пиш╕ть заяву. Ж╕нка сльози по щокам розмаже, щось там нашкряба╓ та й п╕де в порожню квартиру на п╕длоз╕ спати. А м╕л╕ц╕я цю заяву в папку покладе й матом ла╓ться: ну н╕як не може вона цього злод╕я вп╕ймати, хоч лусни. А папка ця вже до того товстелезна, що ╖╖ нав╕ть ╕з шафи н╕хто зняти не може - запхають в не╖ аби як чергову заяву, та й все.
А попався в╕н по-дурному: забув одного разу ввечер╕ на кухн╕ крани закрутити. Бабця з нижнього поверху як побачила, що в не╖ на стел╕ куток мокрий, в╕дразу ж викликала м╕л╕ц╕ю. Коли м╕л╕ц╕я до нього в двер╕ затарабанила, в╕н прокинувся, н╕чого не розум╕╓ та й бороду забув одягти. В╕дчинив, бабця в╕дразу на кухню полет╕ла, а м╕л╕ц╕я ╕з прищуром дивиться: еге - тихий, чисто виголений, все зб╕га╓ться. Й борода лежить на ст╕льц╕, пров╕трю╓ться. Документики, громадянине.
Почалося розсл╕дування. Зняли ледь-ледь папку з шафи й три роки посп╕ль пограбування за пограбуванням розсл╕дували. А на четвертий м╕л╕ц╕я за голову ухопилась - справу лише до сто сорок сьомо╖ стор╕нки розкрито, при тому, що стор╕нок загалом тисяча в╕с╕мсот сорок дв╕. Задумалась м╕л╕ц╕я: що це виходить - вс╕ справи позакидати й займатися лише одним нег╕дником тридцять рок╕в без вих╕дних? Нев╕домо, що б там м╕л╕ц╕я вигадала, але, на щастя все склалося само собою: зайшов якось вранц╕ споглядач до камери, а Петро Семенович простягся на нарах й руки на грудях склав. Й борода в нього б╕ла, як сн╕г. Посмикали бороду - справжня, хоча ще вчора не було н╕яко╖ бороди, а сьогодн╕ он яка вил╕зла, ще й наче св╕титься. Та м╕л╕ц╕я, яка в╕руюча, нав╕ть перехрестилась.
Отак воно бува╓: жила людина - сволота сволотою, а як померла - й подивитись при╓мно.
Оригинал на русском яз. | Переводы
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
|||
Последнее изменение:
2.11.2006
|
|||
dimkin 
Наверх