Перевод Яны Палеховой
Один шляхетний лицар покохав прекрасну
принцесу, доньку короля того самого корол╕вства у якому в╕н мешкав.
Але коли шляхетний лицар прийшов просити ╖╖
руки, король показав йому дулю, а принцеса язика, тому що тато давно
об╕цяв видати ╖╖ зам╕ж за сус╕днього султана, щоб мати вих╕д до моря.
Шляхетний лицар, що н╕ в чому не звик поступатися,
п╕шов п╕дбурювати до бунту селян, наопов╕давши ╖м вс╕ляких байок про
те, як начебто живуть селяни в Люксембурз╕.
Селян╕ схопили хто к╕лля, хто г╕лля, ╕ рушили
до короля вимагати щоденне бланманже до сн╕данку.
Побачивши таку к╕льк╕сть бунт╕вник╕в з брудними
пиками, корол╕вське в╕йсько сховалося до сортиру й н╕кому не в╕дчиняло.
В той час як селяни ганялися за поварихою,
шляхетний лицар готувався до вес╕лля, аж тут з'ясувалося, що король,
одягши сукню принцеси, поб╕г п╕дземним ходом до того самого Люксембургу,
а принцеса взагал╕ перевдяглася хлопчиком ╕ подалася у безпритульники.
Шляхетний лицар, що на той час вже став королем,
в╕ддав наказ про те, щоб негайно зловити ус╕х безпритульник╕в корол╕вства
та одмити ╖х у бан╕, щоб з'ясувати, хто з них хлопчик, а хто д╕вчинка.
Але безпритульник╕в виявилося так багато, що в усьому корол╕вств╕ не
знайшлося вуг╕лля, щоб накип'ятити на них гарячо╖ води.
Тод╕ шляхетний лицар витяг з сортиру царське
в╕йсько за шк╕рку та разом ╕з ними п╕шов воювати з н╕мцями, щоб в╕д╕брати
в них трохи вуг╕лля. Але н╕мц╕ повискакували з пивних ╕ так в╕длупцювали
дерев'яними кухлями шляхетного лицаря з в╕йськом, що т╕ б╕гли до само╖
Б╕лорус╕╖, де й провалилися до багнища. В╕йсько одразу ж потонуло, зате
шляхетний лицар знайшов на багнищ╕ торф, яким теж можна було розтопити
баню.
Три роки в╕н виколупував з багнища торф ╕ просушував
його на сонц╕. Харчувався шляхетний лицар жабами ╕ комахами. А пот╕м
прийшли неголен╕ черкеси та забрали весь торф, щоб опалювати сво╖ жебрацьк╕
сакл╕.
Тод╕ шляхетний лицар повернувся до свого корол╕вства
й звел╕в порубати на дрова ус╕ мебл╕ з палацу. Та ж виявилося, що ще
три роки тому це вже встигли зробити селяни.
Шляхетний лицар звел╕в пов╕сити ус╕х селян,
але в льос╕ знайшлося лише два метри мотузки, на яких вдалося пов╕сити
одного ком╕рника.
Тод╕ шляхетний лицар нарешт╕ замислився, знайшов
у тумбочц╕ ол╕вець, шматок паперу й написав листа до сус╕днього султана,
пропонуючи товаришувати домами.
Султан, якому до цього писали лише неписемн╕
брутальн╕ запор╕зьк╕ козаки, дуже зрад╕в такому чемному листу, при╓днав
корол╕вство шляхетного лицаря як пров╕нц╕ю ╕ подарував йому свою дружину,
яку об╕цяв попередн╕й король.
Тод╕ шляхетний лицар написав султанов╕ ще одного
листа, ╕ на його прохання в столиц╕ колишнього корол╕вства збудували
мечеть, а стару церкву переробили п╕д турецьк╕ бан╕, в яких нарешт╕
й одмили ус╕х безпритульник╕в, як╕ ус╕ до одного виявилися хлопчиками.
На цьому ╕стор╕я шляхетного лицаря могла б
ск╕нчитися, але одного разу повариха впустила за п╕чку шпильку, а коли
намагалася ╖╖ зв╕дти витягти, хтось вкусив ╖╖ за палець.
Повариху заспоко╖ли, запросили п'яного дв╕рника,
╕ в╕н д╕став кочергою з-за прип╕чку дуже брудну принцесу, яка, виявля╓ться,
прожила там ус╕ ц╕ роки.
Принцеса спочатку злякалася дв╕рника, але пот╕м
дуже зрад╕ла тому, що шляхетний лицар об╕цяв ╖╖ нагодувати, якщо вона
вийде за нього зам╕ж.
╥╖ якось в╕дмили, зачесали ╕ всадили за вес╕льний
ст╕л.
Нарешт╕ шляхетний лицар досяг сво╓╖ мети.
А коли гост╕ почали топати ногами ╕ волати
'г╕рко', з╕ стел╕ звалилася чавунн
а люстра ╕ вбила ус╕х до д╕дька.
Ось на цьому ╕ зак╕нчилася ╕стор╕я шляхетного
лицаря, який покохав прекрасну принцесу.
