|
|
|
ГидотаПеревод на украинский: Евгения Чуприна Гидота з'явля╓ться поступово. Ось деренчить дзв╕нок у дверях. Ми, сапаючи, крякаючи та бухикаючи, пов╕льно-пов╕льно натягу╓мо штанц╕ та, човгаючи подертими тапками, чвала╓мо в╕дчиняти. В╕дчиня╓мо, а там н╕кого нема. Але смердить страшенно. Хоч, може бути, це знов п╕дл╕тки у л╕фт╕ понасирали. Пот╕м дзвонить телефон. Ало! - гука╓мо ми - Ало! Але у слухавц╕ хтось плямка╓, шмига╓ ╕ н╕чого не каже. Отут ми в╕дчува╓мо, що за в╕концем щось недобре. Визира╓мо - а там око л╕тр╕в на п'ять. Хита╓ться у пов╕тр╕ та сльози л'╓ по сво╖й одноок╕й дол╕. Штрика╓мо в нього паличкою, а воно хлюп - ╕ здува╓ться. ╤ висить на паличц╕, як п╕нка в╕д какао. Гидота страшенна. П╕сля цього ми збира╓мось попрасувати штанц╕. А у розетц╕ хтось сапа╓ та штепсель випиха╓ назовн╕. Виходить, що там хтось живе та на наш╕й електриц╕ пику соб╕ на╖да╓. А л╕чильник, м╕ж ╕ншим, вертиться. Та взагал╕ в╕дчува╓ться, що у хат╕ завелась якась гидота; ось поверта╓мося ми з роботи - ╕ потрапля╓мо панчохою у ц╕лу калюжу сопель. Пот╕м ще пом╕ча╓мо, що у поп╕льниц╕ недокурки хтось жував. Дуже нам це не подоба╓ться.
А якось заходимо ми на кухню, а гидота вже отут - у см╕тниковому в╕др╕ ри╓ться: чого б смачненького зжерти. Але ми на не╖ поки у др╕б'язках роздивлятися не будемо, тому що вельми вже вона бридка. Та к╕нець к╕нцем роздивитися ми мусимо, бо ж нема куди д╕тися. Спочатку гидота ще новенька, уся в св╕жих соплях, ╕ д╕ловита, наче тарган. Ус╕ ╖╖ вуса, щупальц╕, присоски та бородавки пост╕йно рухаються сам╕ по соб╕, як заманеться. ╤ сама гидота увесь час з╕ва╓, з╕тха╓, сяка╓, чуха╓ться, шупорха╓ться та копирса╓ться, наче Акак╕й Акак╕╓вич за склянкою чаю, пот╕м якусь погань хапа╓, лопа╓ та при цьому цямка╓ страшенно, носом шмига╓, ╕ка╓, на п╕длогу харка╓, кривим н╕гтем з зуба щось зогниле витягу╓, принюху╓ться пильно та з'╖да╓. ╤ знов-таки - сопл╕, сопл╕ до кол╕н. ╤ лупа. Та ще й бородавка на нос╕, тьху! Аж усю кухню заблювати хочеться. ╤ оченятка, ус╕ с╕мнадцять штук, б╕гають - в╕дразу бачити, що знов недокурк╕в без дозволу нажерлась. Тут дивимось: ой, лишенько! - на н╕й вже д╕тлахи копирсаються, штук двадцять. Коли вже встигла? В╕д кого? Д╕тлахи липк╕, головаст╕, вирячкуват╕, повн╕ колготи насран╕, копирсаються у гидоти на спин╕, зараз зваляться ╕ всю квартиру козулями перемажуть. У духовц╕ не горять, у морозильнику не мерзнуть ╕ придивляються пильно, кого би зжерти.
Але ми ще до к╕нця не впевнен╕ - а ну, якщо ця гидота не дуже шк╕длива? А можливо, навпаки, вона корисна? А ну, якщо з не╖ в╕дерце сопель нац╕дити та на стелю хлюпнути, уся поб╕лка обвалиться, яку туди п'ятдесят л╕т кожного року намазували? Ми ж не пробували. Чи, наприклад, настригти з не╖ бородавок, на спирт╕ настояти й випити склянку натще з похм╕лля, що тод╕ буде? Страшенно ц╕каво. Але тут ми входимо в кухню ╕ бачимо, що безсоромна гидота вже вл╕зла з ногами у самий холодильник ╕ хрустить там пляшкою нашого кеф╕ру. Та гаразд, якби цей кеф╕р ╖й на користь п╕шов, але ж н╕! Увесь кеф╕р по пиц╕ розмазався, а гидота дожову╓ пластмасову пляшку, хоч цих пляшок вже повний см╕тник. А д╕тлахи розс╕лися навколо ╕ на родительку вирячились: розуму набираються. Отут ми в╕дчува╓мо, що коли прямо зараз цю гидоту не приборка╓мо, назавтра вона вже зжере три останн╕х маринованих ог╕рка, як╕ ми збер╕га╓мо на якийсь чорний випадок, наприклад, гост╕ з гор╕лкою прийдуть, ╕ робимо ось що: беремо швабру, поверта╓мося до кухн╕ ╕ пха╓мо гидот╕ просто в шк╕ряний м╕шок, що у не╖ з черева звиса╓. А вона якраз цей м╕шок перед собою розклала та все милу╓ться. Як вона заверещить! Як об п╕длогу шваркнеться! ╤ зв╕дт╕ля униз, на мийку, на газплиту, на посуд - усе вщент, я╓чня недо╖дена - об ст╕ну, д╕тлах╕в штук с╕м - у бризки, та хар╓ю сво╓ю смердючою прямо у нашу сметану протухлу - шияк! Та у ванну за нами вдира╓ться, ще огидн╕ша, н╕ж до того. Добре, хоч клямку тую поки в╕дкривати не навчилась. А пот╕м уходить знов до кухн╕ ╕ там нюн╕ розв╕шу╓, аж сус╕ди у двер╕ барабанять. З п╕длоги в них тече. Бач, н╕жн╕ як╕. Може бути, даремно ми цю гидоту шваброю. А якщо ╖й цей м╕шок украй потр╕бен? А якщо вона ╕з нього кав'яр мета╓? Гаразд, ми нагребемо по кутках поб╕льше трухлявини, хай вона хоч з голови до н╕г в н╕й виваля╓ться, не шкода. Та ╕ сосиску хай жере, яка ще з Нового року на блюдц╕ лежати лишилась. Але нам дос╕ ще не зрозум╕ло, шк╕длива ця гидота чи корисна.
Та незабаром усе з'ясову╓ться. Ось ми бачимо, як сус╕дська бабуся, теж огидна, даремно, що без сопель, п╕дкрада╓ться до наших дверей ╕ пха╓ п╕д них квитанц╕ю за м╕жнародн╕ переговори. А гидота ╖╖ зсередини за цю саму квитанц╕ю у щ╕лину всиса╓ ╕ там, за дверима, хрумтить. Либонь, не вистачило ╖й сосиски. Бабуся-то що - там ╖сти на один зуб, та лиша╓ться в╕д не╖ самий заяложений тапочок. А ось квитанц╕я - та н╕чого - лежить соб╕ у прихож╕й. На сто тридцять два карбованця сорок в╕с╕м коп╕╓чок. Недешев╕ зараз переговори-то. Бабусю комусь, може бути, ╕ шкода, але в╕дтепер ми впевнен╕, що гидота - шк╕длива, ╕ треба ╖╖ негайно вибавляти, тому що якось вона надм╕рно обжилася: обклала усе навкруги яйцями, обл╕пила павутинням, начавила з себе гною по кол╕на та засм╕тила ледь усю канал╕зац╕ю. Та ще й набудувала у кут╕ якихось припорош╕лих поганок, а там у них щось зовс╕м вже непри╓мно потр╕ску╓. Окр╕м того, тижня через три бабусина плем╕нниця нев╕дм╕нно почне шукати, пришле м╕л╕ц╕ю, а якщо вже м╕л╕ц╕я у хат╕ заведеться, ту вже зроду-в╕ку не випха╓ш.
А як ╖╖ зводити, питання. Ну, гаразд, беремо швабру й почина╓мо тихесенько згр╕бати цю гидоту у напрямку дверей. А вона пруча╓ться, пхика╓. Пригр╕лася на усьому готовенькому, д╕тлахи в не╖ нов╕ в поганках зр╕ють. Просмокту╓ться гидота назад, за батарею присосками ч╕пля╓ться, спробуй в╕д╕драти. Тод╕ ми робимо так: беремо см╕тникове в╕дро та й почина╓мо вивантажувати у нього совком поганки. Гидота нас за руки хапа╓, дивиться жал╕сно, а ми як не бачимо - спуска╓мося униз та вивалю╓мо в╕дро просто на см╕тник посеред двору. А гидота, ось вона, вже вниз по сходах хляпа╓, п╕дповза╓ до гриб╕в, три рази ╖х перерахову╓, та сльозами гарячими полива╓. Ось як-то в нас! Не треба було раковину в кухн╕ забивати! А то бач, повадилася д╕тлах╕в сво╖х обосраних п╕д краном полоскати. Та ще й ус╕ сходи соплями запаскудила. Г╕рше за п╕дл╕тк╕в, чесне слово. Отже гидоту ми звели ╕ бабусин╕й плем╕нниц╕ велик╕ оченята показали - яка ще вам Ганна Матв╕╖вна?
А гидота поки дв╕р засвою╓. Т╕ бомж╕, що вже зовс╕м н╕чого не тямили, до не╖ у перший же день потрапили, там ╕ загинули. А тих, як╕ ще трохи у власному розум╕ були, вона призвича╖лася на пляшки ловити: виставить посеред себе ц╕лий штабель ящик╕в, а у них пляшки на сонц╕ так ╕ сяють! Бомж╕ прямо ц╕лими шеренгами йдуть. А як д╕йдуть, так нав╕ть м╕ж собою побитися не встигають. Шукай в╕тру в пол╕. Тиша, й п'ян╕ н╕де не валяються. Краса! Мешканц╕ тутешн╕ не нарадуються: просто у гидоту см╕ття вивалюють, вс╕лякою тухлятиною п╕дгодовують, за прибирання платити не треба. А гидота на бомжах та на тухлятин╕ пику зовс╕м вже неможливу на╖ла: на п╕в двору розповзлась, с╕мнадцяте покол╕ння у н╕й вистига╓, а глибина сопель подекуди вже сяга╓ трьох метр╕в. Але ж починають за гидотою пом╕чати, що вона вже до ╕нших бабусь вдалася - до корисних, як╕ на лавочках сидять ╕ пильнують уважно, щоб усе в св╕т╕ робилось як сл╕д. Ось одна бабуся п╕шла за молоком, ╕нша за крупою - а б╕ля гидоти р╕дн╕ через три дн╕ чоб╕тки з хутром знаходять та в'язаного капелюшка. Ну, ясна р╕ч, дзвонять вони в м╕л╕ц╕ю. М╕л╕ц╕я при╖жджа╓, з жигулят сво╖х вистрибу╓, оченятка поросяч╕ вирячу╓ та розводить дубинками на ус╕ боки: та що ж ви отут таке розплодили? Це ж, каже, потр╕бно викликати санеп╕демстанц╕ю. Та задками, задками - назад до себе в хату, на базар, пильнувати м╕ж кропу статут караульно╖ служби. А санеп╕демстанц╕я що? Та взагал╕ ледь ноги унесла - в не╖ гидота с╕мдесят к╕ло найнов╕шого дусту зжерла й чимось ╖дучим головному отруйнику в пику харкнула. Вже якось з нього протигаз з╕скоблили. Тобто дали гидот╕ спок╕й. Де зовс╕м не пройти - дощечок накидали, цегли, тухлятину почали просто з в╕кон у гидоту вивалювати, а бабусь сво╖х на ключа позакривали, щоб не дуже надвор╕ валандались.
А одного разу бачимо ми сон. Наче п╕двелися ми серед ноч╕ водички з-п╕д крану попити, у в╕конце дивимось - лишенько! - а там щастя над╕йшло, ну справжн╕с╕ньк╕й гол╕вуд: висить просто посеред двору гел╕коптер, а зв╕дт╕ля м╕сцевий терм╕натор чоботи кован╕ зв╕сив та гидоту з вогнемету полива╓. А сам цигарку смалить, либонь не вперше йому. А навкруги оточення, ╕ головний полковник у камуфляж╕ та чорних окулярах рукави по л╕кт╕ закатав. Ще б пику ваксою намазав. См╕х, та й год╕. Гидота спочатку сидить смирно, але пот╕м терм╕натор, напевно, пару поганок усе ж таки п╕дпалю╓. Витаску╓ тод╕ гидота з себе щупальце, яке товст╕ше, обережно бере гел╕коптер за хвоста ╕ злегенька постуку╓ о сус╕дню станц╕ю метро. Терм╕натор з переляку в╕дразу ж хлюпа╓ в саму середину гидоти з двадцяти метр╕в, а коли гранати займаються в╕д керосину, весь цей гол╕вуд ураз зрива╓ться в пов╕тря та з палаючими сраками летить у б╕к сус╕днього дурдому. У нас теж скельця вил╕тають, та дарма - не зимно, тому що станц╕я метро горить досить добре ╕ да╓ нам пом╕тне тепло. Ми нав╕ть трохи почина╓мо хвилюватися - як би холодильник в нас не розморозився, бо тод╕ з нього така погань полл╓ться, що н╕яка гидота з себе не вичавить. Сходимо ми униз, а там димища, гидота пхика╓, бульки пуска╓. Навкруги лежать кулемети, гранатомети та зовс╕м якась нев╕дома погань. Ну що ж, в такому справному господарств╕, як у нас, любий др╕б'язок до потреби. Збира╓мо ми, що унести можливо, ╕ поверта╓мось додому. А водички-то й так ╕ не попили! Заходимо до кухн╕ - а там т╕тка сидить. Зв╕дк╕ля узялася, нав╕що? Н╕чого не зрозум╕ло. Цицки у р╕зн╕ боки сторчать, зуб╕в штук п'ятьдесят, зараз як на тебе стрибне - заябе на смерть, а пот╕м пожерти ╖й накладай, бачили ми таких, даруйте. Насниться ж ╕нод╕ таке паскудство. Ми, поки т╕тц╕ так╕ дурн╕ думки на розум не припали, умить су╓мо ╖й у кожну руку по гранатомету. Т╕тка, як вказу╓ ╖╖ ж╕ноча природа, в╕дразу смика╓ гранатомети за ус╕ ╖х виступаюч╕ частини, ╕ ось вже ми спостер╕га╓мо, як усл╕д бувшому нашому сус╕дов╕, що ул╕та╓ у в╕кно з╕ знятими штанцями, розмоту╓ться рулон рожевого туалетного паперу. Ось як воно бува╓. Холодильник наш йому, бач, надто деренчав! Т╕тка в╕д тако╖ неспод╕ванки негайно розкрива╓ рота й напуска╓ калюжу. Неначе вперше у житт╕ бачить чолов'ягу з голою дупою, еге. Але тут ми пом╕ча╓мо, що т╕тка почина╓ якось непри╓мно мацати другий гранатомет, п╕сля чого щось в╕дбува╓ться з фотограф╕чною нашою пам'яттю. Тобто бачимо ми, як т╕тка й якийсь дурнуватий шварценегер волочуть нас по порошному двору, сонце ся╓, у нас черепушка згори нап╕взнесена, а в т╕тки у руках знов гранатомет та пол╕етиленовий пакет з якоюсь с╕ро-червоною кашею - в╕рог╕дно, нашим мозком. А як ми вс╕ тут опинилися - не пам'ята╓мо, хоч р╕ж. Якась непри╓мн╕сть була, напевно. Знов, мабуть, т╕тка чогось нако╖ла.
Ось приносять нас у районну л╕карню. Т╕тка, в╕дразу на вход╕, шмаля╓ дв╕ гранати в рег╕стратуру, щоб тутешня курва амбулаторну картку не спитала. А шален╕ючий шварценегер нас тягне на соб╕ з прискоком, щаслив╕ бульбашки пуска╓, усе йому тепер варенички. Оп╕сля цього опиня╓мося ми у нев╕домому каб╕нет╕, де л╕кар в окулярчиках щось знай соб╕ бубонить про флюорограф╕ю, микрореакц╕ю, перший каб╕нет┘ Ох ти курва! - диву╓ться т╕тка ╕ всаджу╓ гранату точн╕с╕нько всередину кишково-╕нфекц╕йного в╕дд╕лення, призвича╖лась уже. Ус╕ судна вщент, дрисня фонтаном, проте л╕кар сто╖ть увесь у крапочку та на вс╕лякий посадовий злочин зг╕дний. Запуска╓ в╕н свою центрифугу та проц╕джу╓ кр╕зь ╖╖ усю погань з пакета: що б╕льш с╕ре - до одно╖ кювети, що б╕льш сопливе - до друго╖. В╕рно-нев╕рно - лисого д╕дька там в ц╕╓╖ центрифуз╕ розбереш, та ж вертиться, мов божев╕льна, т╕льки скельця деренькочуть. Пот╕м вивалю╓ л╕кар усю цю с╕ру кашу з кювети нам у залишки черепушки й нав╕ть ложкою вискр╕ба╓, так стара╓ться. Нарешт╕ насува╓ нам зверху зголоможену верхню частину ╕ током як ябне! В нас т╕льки зуби - клац! - ╕ язик син╕й вже по п╕длоз╕ стриба╓. А л╕кар знову - десять тищ вольт ╖блись! Ось тут-то в нас у довбешц╕ щось чвака╓. ╤ повста╓мо ми в увесь св╕й середн╕й зр╕ст. Пов╕льно-пов╕льно. Оченятками сво╖ми вирячкуватими на вс╕ боки поверта╓мо ╕ в думц╕ кульочок ш╕стнадцятеричних ╕нтеграл╕в вилущу╓мо, щоб час скоротати до встановлення р╕вно через три хвилини нашого безмежного володарства над Всесв╕том, який ми бачимо до тих самих кра╖в, на як╕ в╕н сам п╕д себе заверта╓ться. - Еге, - кажемо ми, бо язик на п╕длоз╕ у бруд╕ валя╓ться, в╕дскакався, - еге, та ╓диним шмиганням носу усю Сх╕дну ╢вропу в гармоньку зморщу╓мо. Але л╕кар-то, сволота, пригнувся ╕ знов нас як ябне!.. ╤ ось ми сидимо у скляний трун╕, тхнемо гор╕лою пластмасою, ╕ ск╕льки буде с╕м'ю в╕с╕м пригада╓мо, напевно, але т╕льки якщо дуже добряче замислимось. А поки ми м╕рку╓мо, л╕кар вже язик з п╕длоги п╕д╕брав, об штанц╕ обтер та пришива╓ на м╕сто циганською голкою. Язик смердить дриснею, карболкою, в л╕каря руки несмачн╕, солон╕ - спот╕в, либонь, дуже, поки ми ╢вропу морщили. ╤ плачемо ми, ╕ розмазу╓мо по обгор╕л╕й пиц╕ брудн╕ сльози, тому що всесв╕т зщулився в таку м╕зерн╕сть, яка сама п╕д себе п╕ти т╕льки може. ╤ шкода нам, а чого, спита╓мо, шкода? Ми вже ╕ не пам'ята╓мо.
╤ тод╕ прокида╓мось ми вже назовс╕м, п'╓мо з крану теплу воду ╕ дивимось у в╕конце. Скоро зима. В╕д гидоти йде пар. ╤нод╕ з не╖ вилуплю╓ться око ╕ пов╕льно кудись ул╕та╓, хитаючись у пов╕тр╕. Й сопл╕, сопл╕, невичерпн╕ сопл╕ блищать в св╕т╕ м╕сяця. Гарно. Оригинал на русском яз. | Переводы
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
|||
Последнее изменение:
4.04.2006
|
|||
dimkin 
Наверх