|
|
|
КрасеньПеревод на украинский: Евгений Павлович Петро Федорович був прекрасний, наче ран╕шня з╕рка. Коли в╕н заходив, наприклад до паспортного столу за дов╕дкою, скидав шапку, ╕ його золот╕ кучер╕ розсипалися по плечах, геть ус╕ паспортистки гепались з╕ ст╕льц╕в дол╕ та стогнали. Одну д╕ловодку нав╕ть довелося везти до амбулатор╕╖, бо вона, перш н╕ж впасти, встигла притиснути до грудей електричну друкмашинку. Дв╕йко ребер й луснуло. Якщо будь-яка ж╕нка бачила Петра Федоровича довше н╕ж п'ять хвилин, вона вже не могла забути його усе життя. Вона обов'язково кидала чолов╕ка, д╕тей, роботу, пропивалась, й згодом ╖╖ бачили на см╕тнику ╕з б╕ломором в зубах.
Петро Федорович був людиною незлою й дуже переймався такими ж╕ночими непри╓мностями. В╕н нав╕ть намагався пор╕дку виходити з дому. Але, як в╕домо, за красив╕ оч╕ н╕хто грошей не платитиме, а ╖жу теж треба за щось купувати. Тому Петру Федоровичу, через силу, а доводилось виходити. Тод╕ в╕н замотував обличчя шарфом, проте й це часто не допомагало, бо розв╕╓ться з-п╕д шарфу пасмо волосся - ось ще одна ж╕нка в холодн╕й калюж╕ викочу╓ться. Тод╕ Петро Федорович придумав ось що: в╕н покинув митися й розч╕сувати волосся. В╕н знайшов у см╕тнику найсмердюч╕шу куфайку й н╕коли ╖╖ не зн╕мав. Окр╕м того, в╕н тепер увесь час чмигав носом, чухав яйця, колупався в нос╕, харкав на п╕длогу й взагал╕ поводився як свиня. Спочатку йому самому було це непри╓мно, але згодом в╕н пристосувався й звик. В╕н почав сильно випивати та жерти усе, що траплялось п╕д рукою, хоч з см╕тнику, йому було однаково. В╕д цього в╕н потворно зажир╕в й пост╕йно ригав та гикав. Пот╕м в╕н п╕дхопив глист╕в та став худючий, мов жердина. Загалом Петро Федорович став такою винятковою падлюкою, що нав╕ть м╕л╕ц╕я, яка чого лише не бачила, й та, як пройде повз Петра Федоровича, так неодм╕нно лусне його чоботом п╕д дупу. Той у багнюку повалиться, рохка╓ там, кача╓ться, наволоч, просто втопити хочеться, такий в╕н непри╓мний. Один м╕л╕ц╕онер, молодий, одного разу так заходився гамселити Петра Федоровича кийком по голов╕, що ледве його в╕дтягли. Довелось в╕двести цього м╕л╕ц╕онера до в╕дд╕лку, налити склянку гор╕лки та в╕дправити додому в╕д гр╕ха дал╕.
Якось Петро Федорович з╕йшовся з одн╕╓ю ж╕нкою. Звали ж╕нку Кларою Борис╕вною. Вона була, правду кажучи, не такою гольт╕пакою, як Петро Федорович, але також полюбляла ввечер╕ хильнути гор╕лочки та й поплакати за сво╓ю долею, не такою, про яку д╕вчиною мр╕яла. А Петро Федорович, хоча й непри╓мний, проте хоч який, а чолов╕к - ╕ншим разом кран полагодить, а то й ковбаси грам╕в дв╕ст╕ принесе. Але одного разу якось прокинулась Клара Борис╕вна глупо╖ ноч╕ та й подивилась на Петра Федоровича. В╕н хропе, ув╕ сн╕ плямка╓, але якось так на нього з в╕конця м╕сяць присв╕тив, що Клара Борис╕вна з розмаху на п╕длогу й с╕ла. Прокинувся вранц╕ Петро Федорович - нема Клари Борис╕вни. День промайнув, веч╕р настав. Тод╕ Петро Федорович в╕дчув недобре, поб╕г на базар ╕ д╕йсно: Клара Борис╕вна б╕ля пиварн╕ з вибитим зубом гопки витина╓. П╕дб╕г до не╖ Петро Федорович - та й клац ╖╖ негайно в пику! Клара Борис╕вна танцювати припинила й дивиться на нього каламутними очима, але вже видно, що потроху приходить до тями. Гепнув ╖╖ Петро Федорович задля порядку ще пару раз╕в по череву й в╕дтяг за волосся додому. Там Клара Борис╕вна випила чарочку, зовс╕м вже прочуняла та заснула.
В╕дтод╕ Петро Федорович став себе ретельно пильнувати: щоб ввечер╕ тверезим прийти - такого в╕н соб╕ не дозволяв. Прийде, ледь-ледь на ногах трима╓ться, Клара Борис╕вна пащеку, зазвичай роззявить, а в╕н до не╖: 'здохни, жабо!' Поб'ються трошки, гор╕лочки вип'ють та й спати полягають. Синок в них народився. Петро Федорович, поки Клара Борис╕вна була ваг╕тна, сильно переймався, але н╕чого, все об╕йшлося, гарний хлопчик вийшов. Н╕жки кривеньк╕, лобик низенький, оченятка випучен╕. Не бавиться. Мовчить. Шмарклю з носа д╕стане, з'╖сть й дал╕ мовчить. Тьху-тьху-тьху.
Оригинал на русском яз. | Переводы
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
|||
Последнее изменение:
3.12.2006
|
|||
dimkin 
Наверх